У монгольському таборі були крики й паніка, хоча вода доходила нападникам ледве до кісточок.

Бурунда лагідно, по-батьківськи умовляв своїх воїнів не лякатися, зачекати ще трохи, поки знайдеться вихід. 

Захар Беркут сам вирішував долю свого сина. 

Тугар Вовк, побачивши в долині воду, подумав, що це звичайна в горах повінь. 

Бурунда відпустив Максима Беркута, коли той показав йому прохід.

Бурунда, побачивши ворогів, аж зубами заскреготав і за зброю вхопився, але його гнів був даремний. 

Монголи видерлися на крутий уступ гори, звідки прогнали тухольців отруєними стрілами. 

Незважаючи на величезні хвилі повені, монголи дотримували військового порядку, весь час відстрілювались.

Ті монголи, що стояли на високій купі каміння, допомагали тим, що у воді, рятували їх.

Тугар Вовк врятував Максима від Бурунди.

Максим Беркут загинув у боротьбі з Бурундою.

Останнє віщування старого Захара Беркута збулося дослівно.